July 30th, 2015

Злой кот

Повернення злочинного режиму

(три актуальних вірша)
                       ЗЛОЧИННИЙ РЕЖИМ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

                                  Я голос чув: «Ми прийдем знову,
                                  Злочинний прийде знов режим…»
                                  І раптом входить Янукович,
                                  І йде Азаров поруч з ним.
                                  Стояла ніч. Ще спали півні.
                                  Страшне видіння, голоси:
                                  «Ми підлікуєм нашу гривню,
                                  Дамо за безцінь ковбаси,
                                  І газу буде в нас чимало…».
                                  Так підло вабили мене,
                                  А ще в руках вони тримали
                                  Щось соковите і смачне.
                                  І посміхалися криваво,
                                  З того, смачного, капав сік.
                                   Хотів я крикнуть «Геть!» чи «Слава!»,
                                  Але від голоду не зміг.
                                  Жахлива мить! По тілу піт лив,
                                  Я ледь не зрікся всіх ідей!
                                  І тут згадав я чисте, світле…
                                  Не пиво, хлопці. Двох людей.
                                  Обличчя двох моїх обранців
                                  (І тануть став ганебний глюк).
                                  Нардеп Крисюк один пан звався,
                                  А інший був – козак Рилюк.
                                  Коли згадались їхні очі,
                                  Де глибина, духовність, дух,
                                  Я закричав катам: «Не хочу!»,
                                  І затулив руками слух.
                                  «Перед лицем таких моральних
                                  Авторитетів та взірців
                                  Не зраджу я! Геть, інфернальні!
                                  Геть, політичнії мерці!».
                                  І зникли Яник і Азаров.
                                  І те, смачненьке, зникло вмить.
                                  (Хоча, як танула примара,
                                  Я встиг шматочок відкусить).
                                  Ох, як же тяжко було, рідні,
                                  У тім двобої чи війні!
                                  Зате лишилась в мене гідність,
                                  І всі здобудки – при мені.
                                  Та сил нема. Немов побитий.
                                  Перед очима сало, хліб…
                                  Тут тіло почало тремтіти,
                                  А до зарплати десять діб.
                                  Пішли голоднії судоми,
                                  Тремтить нога, тремтить рука…
                                  І впав! І втратив я свідомість!
                                  І більше, кляту, не шукав.

                                                          * * *

                                  КИЕВСКОМУ ИНТЕЛЛИГЕНТУ

                                  Ты от Борхеса и Маркеса икал,
                                  От восторга поднимая свой бокал
                                  За культуру и духовности накал,
                                  И вино своё дешёвое лакал.
                                  А когда народ наш бедный заскакал,
                                  Одуревший от обамовских лекал,
                                  Ты на пиршество приплёлся как шакал,
                                  Ты печеньку свою в кровушку макал,
                                  И в стороночке воробышком скакал,
                                  Когда в Пушкина бросали чей-то кал…
                                  Ну, скачи пока, скачи, ещё скачи.
                                  Всё равно у них не выйдешь в первачи,
                                  От стола их не получишь калачи.
                                  Так и будешь плавать в проруби ничей,
                                  Как шестёрка недоумков-палачей.

                                                                      * * *

                                  БЕЗВІЗОВІ СТРАЖДАННЯ

                                  Щоб мати нам безвізовий режим,
                                  Не зупинюсь ні перед чим!
                                  Зніму останню кожушину,
                                  Віддам хатину і скотину,
                                  Продам картини,
                                  Бронзи, клавесина!
                                  І тільки не продам я сина,
                                  Воно ж маленьке ще хлопча.
                                  Ну, і можливо, Батьківщину,
                                  Хоча…хоча…

Ян Таксюр


Фото

О праве критиковать и возмущаться



Мне практически ежедневно приходят комментарии двух типов. Тип первый: «пошёл в поликлинику, там нахамили и не дали талончик. Что ты на это скажешь, негодяй?». Тип второй: «чем обсуждать проблемы в других странах, может быть, дома у себя порядок бы навели?».

Collapse )